Dziś: wtorek,
26 września 2017 roku.
Przegląd do nr 552 – wrzesień 2017 r.
Kultura
Вечір в садибі великого Максима
„MIĘDZY NAMI POLAKAMI...”


Роман Маловський
з працєю батька

В Київському музеї М.Рильського, в рамках проекту «Родинний альбом української історії», відбувся вечір пам’яті відомого художника і графіка Мар’яна Маловського (1926 – 1993). Про життя і творчість майстра розповідав його син Роман Маловський, літературний редактор-перекладач газети «День», голова польського національно-культурного товариства «Згода». Зважаючи ж на те, що більшість присутніх були членами цієї спільноти, то й мовою заходу була переважно польська.

- Ще 1742-го року батькового пращура, - розповідає Роман Мар’янович, - запросили до містечка Тиврів (сьогодні Вінницька область – В.Ц.) розмальовувати костел. Наше родове прізвище було тоді трішечки інакшим: Мальовськи і, за сімейними переказами, походило воно від польського «malować», себто малювати. Народився в Тиврові і мій батько. Освіту здобував спочатку в Одеському художньому училищі, а згодом у Київському художньому інституті.

1944-го Мар’яна Маловського мобілізували до Червоної армії.

- Призивній комісії батько повідомив, що народився 1926-го, - продовжує Роман Мар’янович, - хоча був на рік старшим. Справа в тім, що чоловіків з окупованих територій 1925-го, 1924-го років народження і старших радянське командування використовувало в якості «гарматного м’яса» - посилало на передову зовсім не озброєних і навіть без військових одностроїв. А от ставлення до новобранців 1926-го року народження і молодших принципово різнилося.

Так, мого батька спочатку направили на курси кулеметників-навідників і лише потім на фронт. Згодом його перевели служити в артилерію. Запам’яталася одна його розповідь: «Якось дали нам квадрат, і ми накрили його вогнем. А через 20 хвилин привозять п’ять трупів. «Ось ваша робота», - кажуть. Як виявилося, за лісом стояла своя ж частина. Ми цього не знали. Нам дали координати – ми й стріляли. А куди саме - не бачили...».

По якомусь часі Мар’яну Маловському запропонували служити у Війську Польському, але той відмовився. На думку його батька Мартина, таким чином Совіти визначали патріотично налаштованих поляків, щоб їх розстріляти.

- Мій дід Мартин, - пояснює Роман Маловський, - у 30-х відсидів п’ять років у сталінських таборах лише за те, що був поляком. Тому й відмовив батька, хоча, звісно ж, в 1944-му за перехід до Війська Польского, сформованого в СРСР, нікого не розстрілювали. Пізніше батько жалкував, що відмовився, адже в противному разі на законних підставах залишився б жити в Польщі...

- Але й живучи в Україні, - приєднується до розмови Роман Никифорук, що добре знав художника, - Мар’ян Мартинович залишався поляком. Але яким?! Він в нових умовах продовжив традицію т.зв. «хлопоманства» XIX століття, продовжив справу Тадея Рильського, Володимира Антоновича та інших старогромадівців!

Він постійно подорожував Україною у складі етнографічних експедицій, споряджених Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН України.

Робив замальовки старовинних пам’яток архітектури, інтер’єрів сільських хат, предметів побуту... І звісно ж писав портрети своїх сучасників-українців: від найвідоміших, таких як М.Рильський, О.Довженко, П.Тичина, до простих карпатських лісорубів, херсонських хліборобів чи одеських мореплавців.

Дружив з Григором Тютюнником, 1965-го написав його портрет. Завжди носив вишиванку, розмовляв прекрасною українською, але дома переходив на «ґвару» - регіональну польсько-українську говірку. А ще Мар’ян Маловський полюбляв медовуху (питний мед), хоча ніколи багато не пив. Ось таку...


З цими словами пан Никифорук передає Маловському-молодшому пляшечку напою темно-бурштинового кольору. Той дякує і розчулено пригадує:

- Батько готував її з «бімберу» (так поляки називають самогон – В.Ц.) і меду. А коли заходив у справах до ІМФЕ, то обов’язково зустрічався з Рильським. Зі словами «między nami Polakami mówiąc» Максим Тадейович діставав із шафи коньяк...

Батько завжди з глибокою любов’ю згадував про нього. Особливо ж був у захопленні від неперевершеного гумору поета. Якось випадково став свідком наступної сцени. Рильский іде коридором інституту, заходить до якоїсь кімнати і, привітавшись, запитує: «Ну, як у вас справи?». «Ви ж бачите, Максиме Тадейовичу, - відповідає співробітниця академічної установи, - у нас тут нема умов». «Нема умов... чи нєт умов...», - задумливо, ніби про себе, промовив Рильський і пішов далі... 

Частенько у свої подорожі Україною батько брав і мене. Забиралися в такі глухі місця (скажімо, на Закарпатті), де місцеві мешканці окрім угорської ніякої іншої мови не знали. Або румунської (в буковинських селах). З кожної поїздки, окрім власних робіт, він привозив і стародавній український одяг. Ви не повірите, але в 60-ті – 70-ті роки він коштував надзвичайно дешево. Я сам був свідком, як у 1970-му році, в якомусь селі, батько придбав чудову старовинну вишиванку всього за чотири карбованці...

А потім Олена Леонова, одна з учасниць заходу, сіла за фортепіано і в кімнатах поетової садиби залунало багатоголосе «Marsz, marsz, Dąbrowski...» - польський гімн.

Вже після закінчення зустрічі, в ході неформального спілкування, несподівано зустрів свого давнього товариша Володимира Уманця, київського інженера і підприємця. Як виявилося, він упродовж багатьох років приятелює з Романом Маловським. 

Світ і дійсно тісний...

- На жаль, - повідомив Володимир Уманець, - поважний вік і стан здоров’я не дозволив бути присутній на вечорі Роксолані Кардиналовській, вдові Мар’яна Маловського. Вона, представниця давнього аристократичного роду, онука генерала царської армії і донька харківської письменниці Єлизавети Кардиналовської, також могла б розповісти багато цікавого. Не зважаючи на те, що все життя фахово займалася агрохімією (є кандидатом сільськогосподарських наук), вона ще й прекрасний скульптор!..

Віктор Ціон,
провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею М.Рильського

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України