Dziś: poniedziałek,
25 września 2017 roku.
Przegląd do nr 551 – wrzesień 2017 r.
Historia
Нерозкриті сторінки Січневого повстання1863–1864 років


Walerij Filimonichin

Польське повстання 1863–1864 рр., що розгорталосьі в українських землях, які знаходились під владою царської Росії, є цікавим явищем, якеби вимагало прискіпливої уваги науковців, адже в ньому дуже своєрідно переплелисясоціальні, національні, культурно-цивілізаційні, господарські і психологічні суперечностітого часу.Натомість Січневе повстання і польський національно-визвольний рух у цілому, представлені в спектрі української науки  зовсім мало. Це прикро, оскільки знання про сусідів за логікою повинно би бути найбільш докладним. На жаль, в історичній свідомості українців й надалі залишаються поширеними ті стереотипи, що були вироблені ще в російській імперії і зміцнені в радянські часи. Мета цих стереотипів – створення образу «поганого» західного історичного сусіда на противагу «доброму» східному, на який треба рівнятися і з яким треба об’єднуватися на одній «слов'янсько-православній» основі.

Аналіз матеріалів, які розкривають роботу спецслужб царської Росії, приводить до висновку, що більшу частину ХІХ ст. російська імперська влада розглядала «польську загрозу», як одну з найбільших для державного устрою. Тому контроль за станом речей у Західних губерніях і Царстві Польському здійснювався царатом ретельно й прискіпливо. Таке ставлення до проблем формувалось з моменту переходу уламків колишньої Речі Посполитої під російську владу. Використовуючи  право сили як основну форму правління у царстві Польському, царизм здійснював масштабний наступ на національні підвалини польського народу, активно насаджуючи імперські закони.

Одним з таких законодавчих актів було так зване «Положение о дворянстве в ЦарствеПольском» від 25 червня (липня) 1836 р., яке істотно зменшувало права поляків на шляхетство.  На підставі цього акту та низки подібних, в1851р. у Варшаві вийшов друком «Список Дворянам Царства Польского с приобщениемкраткихсведений о доказательствах дворянства».

 В  результаті, багато представників старих польських шляхетських родин, які були давно і широко відомимисвоїми заслугами перед Польщею не знайшли своїх імен у тих «списках». У той же час, у Російській імперії неначе гриби післядощу стали з'являтись новоспечені російські дворяни з вкраденимиу польської шляхти грамотами на дворянство. Ця та низка подібних акцій з боку царату природньо штовхали польське суспільство до збройного протистояння. Але усі зусилля поляків направлені на підготовку до збройного повстання вже знаходились під пильною увагою, ІІІ-го відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії(1826-1880) (далі – ІІІ Відділення), яка була очима і вухами царського уряду,  тому весь хід підготовки  до повстання повністю  знаходився під їх пильним контролем. Власне, і сам початок Січневого повстання був спровокований царським урядом, коли  сили польських повстанців ще не були достатніми для йогоуспішного здійснення. Маючі достовірну інформацію про те, що об`явлення про рекрутський набір до російського військаобов'язково приведе до масових виступівполяків насамперед у Варшаві, що у свою чергу стане сигналом початку повномасштабного повстання, царський уряд завбачливо привів свої війська до бойової готовності та об`явив рекрутський набір раніше оголошеного терміну. Окрім того рекрутський набір до російського війська організували таким чином, що в нього попадала практично вся революційно налаштована Варшавська молодь. 

Таким чином, режим напередодні повстання мав намір позбутись найбільш активних повстанців. Також, на початок повстання, чисельність царських військ була доведена до 90 тисяч вояків, з них близько 25 тисяч були дислоковані у передмісті і в самій Варшаві. А захоплення варшавської Олександрівськоїцитаделіяк раз і було головною запорукою перемогиповстання. Доказом викладеного, наприклад є витримкизВсепіданішого Звіту ІІІ Відділення за 1863 рік: «Одним словом, для успеха движения (повстання прим. авт.) – были приняты всевозможные меры; но ускорение набора (рекрутський призов – прим. авт.) заставило временное правительство (Центральний національний комітет– прим. авт.), ранее приведение их в исполнение, поднять знамя бунта, и он начался в ночь с 10/22 на 11/23 января изменническим нападением на наши войска. Известие о дне, назначенном для восстания, было получено заблаговременно и немедленно сообщено Его Высочеству наместнику…». Причиною такої вражаючої  поінформованості ІІІ Відділення було те, що після перших зустрічей польських революціонерів з О. Герценом, М. Чернишевським,М. Бакуніним, О. Некрасовим, М. Добролюбовим у справі визволення своїх народів від царату і побудови демократичних суспільств у Польщі та Росії,поляки одразу потрапили в поле зору ІІІ Відділення. Вже тоді, ці діячі російського революційного руху знаходились під пильним стеженням ІІІ-го відділення (1-а експедиція).З Всепіданішого звіту ІІІ Відділення імператору Олександру ІІ за 1861 рік:  «В декабре же месяце 20-ти летнийсын Герцена приезжал в Гейдельберг.По сему случаю проживающие там в значительномколичестверусскиедавали обед, пригласив на оный и поляков, и тут провозглашеныбылитостыв честь Александра Герцена с отдачейемупохвалы за старания его о соединении национальности русской и польской».

У розділі «Емісари» цього ж звіту наведено таке: «В числе возмутительных средств, к которым прибегала польская эмиграция, было отправлени еэмиссаров в Царство Польськое и Западные наши губернии с печатными воззваниями к народу, с письмами и с изустными наставлениями. Имена и назначение некоторых эмисаровс делались известны, как то: Милевский – назначался в Вильно; Новицкий – в Киев; Вольский и Гуттемемер – в Волынскуюгубернию; Комаровский – в Гродно; Чиборовский и Блажиевский – в Варшаву…» і далі «Собранные, по возможности, на ихсчётсправки в секретномархиве ІІІ-го Отдела о польськой эмиграции были немедленно переданы местным начальствам и пограничным таможням для строгого за их появлением наблюдения». Отримав інформацію про контакти поляків з російськими революціонерами, царська таємна служба (ІІІ-є Відділення)  розгорнулабезпрецедентну спецоперацію по виявленню майбутніх  повстанців, їх контактів, місць перебування, а згодом втілила агентуру до керівних органів польських революційних організацій. Далі вже була можливість не тільки мати детальну інформацію про хід підготовки повстання, але й безпосередньо впливати,як вказувалось на подальші події, що передували повстанню, на власну користь. У якості ще одного підтвердження викладеного  варто лише привести структуру ІІІ Відділення, яке на той момент нараховувало 5 експедицій:1-а.  Політичні справи – «питання вищої поліції, і відомості про осіб, які перебували під поліцейським наглядом, стеження за революційним рухом, за громадською думкою (состоянием умов), аналітичні огляди ситуації в країні;2-а. Діяльність розкольників, сектантів, фальшивомонетників, кримінальні справи, заклади пенітенціарної системи; 3-я.  Стеження за іноземцями, які проживали в Росії, а також за висланими поза межі імперії; 4-а.  Збір відомостей про найважливіші події в країні, стансправ в армії та на кордоні,зловживання місцевих чиновників;5-а.  (створена в 1842), займалася питаннями цензури. 

Справжній вплив  ІІІ-го Відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії (1826-1880) на підготовку до Січневого Повстання 1863-1864рр., а також діяльністьцієї таємної спецслужби,безумовно однієї з надпотужних  у тогочасній Європі, а напевно  в світі, яка буланаправлена на  поразку польського повстання, підтверджується, як  її структурою так і можливостями відображеними у архівних матеріалах розкиданих по архівах Білорусії, України, Литви, а також ймовірно країн Західної Європи,є на сьогодні практично невідомою і потребуєспільного ґрунтовного наукового аналізу істориками  у першу чергу польських та українських.  Це дозволилоб повернути з небуття імена польських, українських, білоруських, російських, литовських борців за визволення від царського поневоленняу 1863-1864 рр., а також дослідити дійсно невідомі сторінки польсько-російського протистояння, у тому числі на Українському Правобережжі в другій половині ХІХ ст.

В. Філімоніхін (історик,  Київ)

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України