Dziś: piątek,
17 sierpnia 2018 roku.
Przegląd do nr 574 – sierpień 2018 r.
Aktualności
Конференція, присвячена прометеїзму
СПІЛЬНІ ІДЕЇ ДЛЯ ПОБУДОВИ МАЙБУТНЬОГО

23-24 травня 2018 року в Києві відбулась ювілейна, десята із циклу річних конференцій, присвячена прометеїзму. Наукова конференція під назвою «Польсько-українська співпраця в рамках прометеївського руху: постаті, виклики, події» згуртувала істориків, культурологів, музейників із різних міст України та Польщі – Києва, Варшави, Торуня, Рівного, Ніжина. Захід мав  важливу мету – осмислення співпраці українських та польських мислителів, державних і військових діячів у контексті прометеївського руху та екстраполяцію їхніх ідей на сучасні  реалії  комунікації обох країн. Українські та польські історики говорили про події, постаті й виклики майже столітньої давнини з надією на порозуміння та засвоєння уроків минулого.

На урочистому відкриття конференції виступили Валентина Піскун, доктор історичних наук, завідувачка відділу  Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Ян Маліцький,  директор Центру студій Східної Європи при Варшавському університеті,  Віталій Портников, журналіст, політолог, співголова Українсько-Польського Форуму Партнерства, Ян Пєкло, Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Польща в Україні.

У своєму виступі Валентина Піскун зазначила: «Ми зібрались тут не лише, щоб проаналізувати прометеївський рух, який не був однозначним, а й для того, аби обговорити спільні ідеї для побудови майбутнього. Україна і Польща – дві країни, які спробували 100 років тому здобути незалежність, й обидві країни багато пережили, багато втратили. Досі є проблеми, які ще не розв’язані». Вона також привітала учасників конференції й висловила сподівання, що окреслені у доповідях учасників проблеми сприятимуть не лише науковому поступу, а й міждержавному.

Віталій Портников підкреслив, що у складний період у сучасних україно-польських стосунках зумовлений у тому числі незнанням інтелектуального внеску своїх попередників, неуважність до запропонованих ще у 1920-х роках шляхів і механізмів із пошуку порозуміння та протистояння спільному ворогу. На його думку, «Для українських інтелектуалів дуже важливо зрозуміти, що відбувалось 100 років тому. На жаль, ми втратили шанс провести пряму лінію спадкоємності до УНР. У свідомості українців сучасна держава все одно виводиться від УРСР, тому нам треба говорити про культурну, державну спадщину УНР, чим вона відрізнялась від УРСР. І в такий спосіб відроджувати, повертати державницький інстинкт. Для поляків також важливо, щоб вони не відраховували початок Української держави з 1991».

Ян Пєкло, Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Польща в Україні провів місточок між подіями ХХ і ХХІ століття, підкресливши ті ідейні засади, на яких створювався й функціонує Європейський Союз: «У світовій політиці є 2 тенденції - конфронтація і об’єднання. Є агресор - Російська Федерація, яка хоче роз’єднання, конфронтації, окупувала Крим, частину східних територій. І є політика східного партнерства, що має на меті об’єднання довкола спільних цінностей, важливих для демократичного світу. На ній базується Європейська унія».

Упродовж  двох днів у приміщенні Історико-меморіального музею М. С. Грушевського українські та польські дослідники обговорили низку важливих і актуальних тем про емігрантське середовище 1920-х − 1930- х рр.


„Uważam, że Partnerstwo Wschodnie, w sensie sposobu myślenia, w dużym stopniu wypełnia kryteria projektu prometejskiego, jeśli chodzi o pewien sposób podejścia do partnerów na Wschodzie” – dr Paweł Kowal (w centrum) – Instytut Studiów Politycznych Polskiej Akademii Nauk

Ірина Матяш, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України, детально розповіла про архів Михайла Єреміїва, українського громадсько-політичного діяча, журналіста, дипломата. Архів, що нині зберігається в Канаді, містить велику кількість документів різного характеру (спогади, листи, фотографії, бланки паспортів), які є неоціненним джерелом не лише для вивчення біографії самого М. Єреміїва, а й для дослідження  прометеївського руху загалом (контакти, обговорення ідей, сварки, дискусії  тощо).

Мирослав Шумило, представник Інституту національної  пам’яті Польщі, проаналізував як пам’ять про Симона Петлюру функціонувала в різних товариствах. Зупинившись на тогочасній польській пресі, він детально дослідив, як тлумачилась співпраця Петлюри й Пілсудського, як оцінювалось польським суспільством вбивство Петлюри та кого вважали замовником, як відбувались щорічні вшанування  пам’яті українського діяча (жалобні академії, панахиди) та як реагувала радянська влада на участь в них польських представників.

Максим Потапенко, кандидат історичних наук, викладач Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, окреслив витоки ідеології прометеївського руху, які, на його думку, слід шукати ще в 1917-1920 роках. Зокрема, він зупинився на діяльності Мечислава Міцкевича, Станіслава Стемповського, їх оцінках ІІІ Універсалу Центральної Ради,  зауваживши, що ці польські діячі були передовсім практиками,  а не теоретиками.

Тетяна Шептицька, кандидат філологічних наук, заступник генерального директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» з наукової роботи, на матеріалах архівно-кримінальних справ репресованих показала, в який спосіб приватні, ділові, інтелектуальні українсько-польські контакти ставали предметом звинувачень з боку працівників НКВС. Детальніше вона зупинилась на постаті Якова Водяного, українського політичного й військового діяча, котрий працював у відділі розвідки УНР під командою генерала-хорунжого Всеволода Змієнка і полковника Миколи Чеботаріва, й був розстріляний НКВС у Києві 10 травня 1940 року.

Валентина Піскун доктор історичних наук, завідувачка відділу  Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України присвятила доповідь радянській політиці щодо українців – учасників прометеївського руху. На підставі архівних документів вона проаналізувала, як більшовики діяли, аби розколоти емігрантське середовище зсередини, сформувати українським політикам імідж недолугих  людей,  як використовували відомі прізвища й відомих людей для утвердження своєї влади в Україні. Ще своєрідними способами окупації й опанування України стали: витіснення дипломатичних місій УНР, створення економічних центрів у країнах проживання, купівля інтелектуальної еліти, створення й фінансова підтримка в Європі комуністичних партій та комсомольських організацій тощо.

Завершила конференцію доповідь Яна Маліцького, директора Центру студій Східної Європи при Варшавському університеті. Він дуже ретельно проаналізував біографію та діяльність українського громадсько-політичного Олександра Лотоцького, зокрема, його працю як голови дипломатичної місії УНР у Туреччині та як міністра внутрішніх справ уряду УНР в екзилі. Окремо була відзначене і викладацтво Олександра Лотоцького на Студіумі православного богослов’я Варшавського університету.

За підсумками роботи конференції було про анонсоване окреме наукове видання, в якому публікуватимуться виголошені доповіді.

Тетяна ШЕПТИЦЬКА

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України