Dziś: czwartek,
22 listopada 2018 roku.
Przegląd do nr 579 – listopad 2018 r.
Historia
OPERACJA POLSKA NKWD
УДК 94(477) «1937/1938» Оперативний наказ НКВД СРСР № 00485 щодо київських поляків

Referat wygłoszony w Kijowie w dniu 6 X 2018r. na Międzynarodowej Konferencji Naukowo-Praktycznej poświęconej 80. rocznica tragedii w Bykowni.

Польську національну меншину поряд з іншими зарахували до «шкідницьких народів», саме так висловився стосовно національних меншин один з лідерів комуністичної партії Олександр Шліхтер. Уперше про «шкідницьку» діяльність поляків у середовищі співробітників НКВД заявив на лютнево-березневому пленумі ЦК ВКП(б) 1937р. нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов. Одразу після пленуму ЦК, розпочались арешти поляків-енкаведистів у центральному апараті НКВД СРСР, яких в основному звинувачували у шпигунстві на користь «ворожих» країн.  Першим високопосадовцем НКВД з поляків, якого заарештували, став Ігнатій Сосновський, заступник начальника облуправління НКВД по Саратовській області.

Розгортання масових репресій проти поляків розпочалась з затвердження Політбюро ЦК ВКП(б) 9 серпня 1937 (№ П51/564), а 11 серпня 1937 р., підписанням наркомом Єжовим оперативного наказу № 00485 про ліквідацію «польських диверсійних, шпигунських груп та організацій ПОВ» (польск. POW, Polska Organizacja Wojskowa – Польська організація військова). НКВД мусив покласти край «антирадянській діяльності», «повністю ліквідувати незачеплену широку диверсійно-повстанську низову організацію та основні людські контингенти польської розвідки в СРСР». Дійсно, така організація була заснована Юзефом Пілсудським у 1915 р. для таємної діяльності на території Австро-Угорщини та Германії з метою відродження Польщі. В Україні ПОВ припинила свою діяльність ще у 1921 р.  «Широка операція» проти поляків  офіційно стартувала 20 серпня 1937 р.  Її належало провести упродовж трьох  місяців – до 20 листопада 1937 р., а саме до ХХ-ї річниці Жовтневої революції.

У наказі перераховувались категорії поляків, які підлягали арешту: 1) виявлені у процесі слідства найактивніші члени ПОВ; 2) всі військовополонені польської армії, які залишилися у СРСР;  3) перебіжчики з Польщі, незалежно від часу переходу їх до СРСР; 4) політемігранти та політ обміняні з Польщі;  5) колишні члени ППС та інших політичних партій; 6) найбільш активна частина місцевих антирадянських та націоналістичних елементів польських районів. Усі заарештовані поділялись на дві категорії: по І-й категорії заарештовані підлягали розстрілу, по ІІ-й засуджувались на 5 – 10 років таборів. Для реалізації цієї «спецоперації», наказом № 00485 на місцях створювалися спеціальні позасудові органи – двійки (очільник НКВД та прокурор), які виносили рішення по цим категоріям. Дані на репресованих надсилались у вигляді списків, з яких формували «альбоми», які  направлялись до Москви.

 Після затвердження Єжовим та прокурором СРСР Вишинським (т. зв.   «московською двійкою»), «розстрільний вирок» мусив бути виконаний негайно. До наказу, що було  зовсім незвичним для подібних наказів НКВД, додавався тридцяти сторінковий закритий лист «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразкову та терористичну діяльність польської розвідки в СРСР» – неймовірна  фальшивка від НКВД, яка повинна була замаскувати розв’язаний сталінським режимом геноцид етнічних поляків СРСР.

Наказ по «польській операції» став моделлю для всіх наступних наказів по національним лініям. Ним вперше визначено порядок та механізм здійснення позасудових розправ за рішеннями двійки. Всього за період функціонування двійки з 13 вересня 1937 по 16 лютого 1938 р. було підписано більш як 1100 протоколів на безвинно репресованих людей. Є підтверджені дані, що по Києву на підставі рішень цього позасудового органу розстріляно 9000 осіб, але ці дані далеко не остаточні. Наприклад, у місцевих в’язницях, за рішеннями двійки,  розстріляно 7266 в’язнів.

У Биківнянському мартирологу київські поляки знаходяться на другому місці після українців за чисельністю розстріляних під час «Великого терору», хоча польська меншина нараховувала близько 8% від населення міста. За архівними даними у червні-листопаді 1937 р. в Києві було розстріляно по польській операції – 4467 поляка, а вже в січні 1938 р., у Києві розстріляли 4302 етнічних поляка, мешканців Київщини, які були таємно закопані на спец ділянці НКВД УРСР в Биківнянському лісі. Загалом переважна більшість з арештованих поляків була розстріляна у порядку наказу НКВД № 00485. Але поляків розстрілювали не тільки за наказом № 00485, їх також знищували за наказом № 00447 по т. зв. «куркульській операції». Докорінною відмінністю «польського наказу» № 00485 від наказу № 00447 («куркульська операція»), було те, що у польському наказі» не встановлювались ліміти на розстріли або ув’язнення. Це призвело до стрімкого зростання арештів та збільшення смертних вироків. Якщо трійки за наказом НКВД № 00447 винесли 43,9% то московською двійкою було винесено 73,7% смертних вироків. За даними українських істориків О. Рубльова та В. Репринцева, загальна чисельність заарештованих етнічних поляків в Україні у ході виконання наказу № 00485 сягнула 44 467, з яких 39 644 особи було розстріляно або відправлено до радянських таборів ГУЛАГу.

Стрімко зростаючий вал арештів привів до того, що на початку вересня 1938 р. у НКВД СРСР накопичилося нерозглянутих альбомних списків більш ніж на 100 тисяч заарештованих. Для вирішення цієї проблеми, Політбюро ЦК ВКП(б) 15 вересня 1938 р. (П64/22) затвердило постанову про відміну «альбомного порядку» засудження і створення «Особливих трійок» на які направили нерозглянуті альбоми. На підставі цього рішення політбюро, НКВД СРСР випустив наказ № 00606. В Україні Особливі трійки створювались по областях. На Київщині до складу особливої трійки при облуправлінні НКВД входили: начальник управління, капітан держбезпеки  Долгушев; другий секретар Київського обкому КП(б)У Черепін, обласний прокурор Колесников.

 Сьогодні відсутні точні дані щодо кількості розстріляних у період роботи особливої трійки, є дані з 19 по 29 вересня 1938 р. Так от, тільки за ці десять днів за рішеннями Особливої трійки, розстріляли 1445 осіб. Всього за неповними даними, у  період з 15 вересня по 15 листопада 1938 р. в УРСР  за рішеннями Особливих трійок засуджено  14 213 осіб.          

У похованнях Биківні представлені практично всі соціальні прошарки поляків, тому наведу трагічну долю лише кількох представників духовенства та жіноцтва з київської Полонії, вина яких перед сталінським режимом була лише у тому, що вони були поляками. Так, в Києві у вересні 1937 р. енкаведисти розстріляли останнього католицького священника о. Сигізмунда Кваснєвського. У грудні 1936 р. о. Сігізмунд прибув до Києва,  де працював на парафіях св. Олександра та св. Миколая, які залишилися без священників. Заарештований 3 червня 1937 р. органами НКВД. 22 вересня 1937 р. його засудили до розстрілу і розстріляли 25 вересня 1937 р. у Києві. У  своїй заяві від 29 травня 1937 р. слідчому Білоцерківського РВ НКВД Фраткіну, ув’язнена Марія Савицька вказала: «…Кваснєвський при зустрічах зі мною у травні місяці 1937 р., коли я приїхала до Києва сповідатися, просив мене утверджувати серед моїх знайомих релігійність, жити згідно заповідям господнім та пам’ятати високе покликання християн-католиків. Це я і намагалась втілювати в життя у колі своїх знайомих: Влодковської, Спеваківської, Бенедицької і Колинської». В серпні 1937 р. постановою трійки обласного управління НКВС по Київській області від 9 серпня 1937 р. у Києві  засудили до розстрілу і розстріляли того ж дня членів релігійної громади київських костелів св. Олександра та св. Миколая: Антона Самбора, Михайла Вальчака, Євгенію Туржанську, Ядвігу Адамович, Антона Бистрицького, які загинули разом з сотнями київських католиків, переважно польського походження. Енкаведісти не жаліли жінок навіть поважного віку. Однією з чисельних жертв була Валентина Гурська, 1897 р. н., полька, педагог, звинувачена в участі у польській контрреволюційній організації та проведенні контрреволюційної роботи проти радянської влади, у порядку наказу  № 00485, 1 листопада 1937 р. розстріляна у Києві; Марія Брежська, 1873 р. н., 64-х років, полька, закінчила  Фундуклєєвську гімназію у м. Києві, пенсіонерка, інвалід ІІ-ї групи. Звинувачена в отриманні листів з Польщі  від родичів та  шпигунській діяльності на користь Польщі. Своєї вини не визнала. У порядку наказу № 00485 розстріляна 26 листопада 1937 р. у Києві.

Ніна Пашина-Левандовська (дочка Стефанії  Гурської-Левандовської), 1899 р. н., відвідувала  польське консульство у Києві, у порядку наказу  № 00485 розстріляна у Києві 17 грудня 1937 р.; Хелена Єзерська, 1879 р. н.,  58 років, звинувачена у проведенні антирадянської пропольської агітації, так само у порядку наказу № 00485, розстріляна 10 грудня 1937 р. у Києві;  Стефанія Гурська-Левандовська, 1874 р. н., 63 років, пенсіонерка, малописемна,  звинувачена у польському націоналізмі. Розстріляна в Києві 16 лютого 1938 р. у порядку наказу №00485;

На сьогодні не відома загальна чисельність розстріляної київської Полонії  у перебігу «Великого терору» 1937-1938 рр. Пов’язано це з тим, що переважна більшість протоколів московської двійки, за якими розстрілювались поляки, зберігаються на Луб’янці і є недоступними для істориків, по-друге, Київське міське управління НКВД у той період входило до складу управління НКВД УРСР по Київській області, по-третє, як наголошувалось вище, значна кількість київських поляків розстрілювали  також в порядку наказів № 00447 по т. зв. «куркульській операції» та № 00606. Встановлення точної кількості розстріляних представників київської Полонії  є сьогодні предметом наукових досліджень, результатом яких буде більш глибоке розуміння механізмів реалізації керівних документів НКВД, пов’язаних з проведенням «національних операцій» у 1937 – 1938 рр. в місті Києві. Оприлюднення списків розстріляних поляків надасть можливість підняти з небуття тисячі імен з метою їх належного вшанування та меморіалізації.

Валерій ФІЛІМОНІХІН,
вчений секретар Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»,

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України