Dziś: niedziela,
25 sierpnia 2019 roku.
Przegląd do nr 598 – sierpień 2019 r.
Historia
Польське повстання 1830-1831 років на території Правобережної України (Київ та Київська фортеця)

Рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. польські землі було поділено між Австрією, Пруссією та Росією. На території колишнього герцогства Варшавського, яке ввійшло до складу Росії було створено Королівство Польське. Імператором Олександром І було надано Польщі конституцію. Вона отримала можливість мати свій виборчий сейм, власну армію. Уряд Польщі очолив царський намісник – Великий князь Костянтин.

На початку двадцятих років у Польщі почали створюватись таємні товариства. 15 грудня 1828 р. П. Висоцький організував у Варшавській школі підхорунжих таємну організацію «Товариство підхорунжих», зібравши на своїй квартирі декількох молодих людей зі школи підпрапорщиків, розповідаючи їм про політичне життя в Європі, закликав їх до перевороту. Революції 1830 рр. у Франції та Бельгії прискорили революційний вибух у Королівстві Польському. Безпосереднім поштовхом до повстання стала інформація про те, що Микола І вирішив відправити польські війська на придушення революції у Франції. У подальшому було вирішено розпочати повстання 17 листопада 1830 р. Згідно цього плану вони повинні були зааре­ш­тувати цесаревича, заволодівши Арсеналом, роздати людям зброю для захисту. Водночас у цeй період вперше з’явилось звернення до всіх гноб­лених Російською імперією народів під гаслом «За нашу і Вашу свободу».

11 листопада 1830 р. о 6 годині вечора початком повстання став підпал пивоварні на вулиці Шульця. Вночі 29 листопада 1830 р. члени організації підхорунжих напали на Бельведер - палац Великого князя Костянтина Павловича, що й стало сигналом для повстання у Варшаві. 12 грудня 1830 р. російський імператор звернувся до польських повстанців з вимогою припинити свавілля, звільнивши російських підданих, а зброю віддати на зберігання жандармам чи варті міста, в якому повстанці перебували, або знищити самостійно.

3 січня 1831 р. польський сейм оголосив про закінчення царювання Миколи І й дому Романових у Польщі. Після цієї заяви у зверненні монарха до народу оголошується початок військових дій проти бунтівників. Пов­с­та­ння, що спалахнуло у Польщі закінчилося поразкою для поляків. На почат­ку лютого 1831 р. значні сили царських військ (понад 115 тис.) чоловік вступили до Польщі для придушення повстання. Польська армія, чисельність якої не перевищувала  55 тис. чоловік чинила рішучий опір. У кінці травня вони заз­на­ли поразки біля Остроленке, втративши понад 8 тис. чоловік. 6 вересня 1831 р. царські війська почали штурм Варшави, а 8 вересня - ввійшли до міста. Варшава капітулювала. З часом було придушено повстання й в інших регіонах Польщі. У Королівстві польському було встановлено владу царсь­кого самодержавства. Конституція 1815 р. була відмінена, а Сейм і польська армія були ліквідовані.

 Про повстання у Королівстві Польському на Правобережжі стало відомо у грудні 1830 р. Таємні товариства почали виникати у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Житомирі та в інших містах Київської, Волинської та Житомирської губерній. Повстання швидко поширювалося на колишніх польських територіях, що входили до складу Російської  імперії.

11 квітня на Волинь рушив 5 тисячний корпус польських повстанців під керівництвом генерала Дверницького, але після виснажливих боїв під тиском російських військ повстанці змушені були відступити за межі австрій­ського кордону. Це стало сигналом й початком боротьби для поль­ських повстанців, Правобережжя проти самодержавства.

На Київщині та Поділлі діяли загони під керівництвом генерала Колишка, учасника пов­с­тання Тадеуша Костюшко, а також поміщиків Собанських та інших. У Київській губернії майже всі повіти (крім Богуславського, Черкаського та Чигиринського) були охоплені повстанням. Спільно з поміщиками Право­бережжя в революційних подіях на території Королівства Польського взяли участь й українські селяни. Ця солідарність з польськими повстанцями обумов­лювалася спільністю мети в боротьбі проти царського самодержавства за соціальну й національну свободу. Підтримали повстання також римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, особливо – монахи. 11 липня 1831 р. департамент поліції отримав наказ від Імператора про те, що всі мідні й чавунні гармати, які перебували у власності римо-католицьких церков пот­ріб­но відібрати. Зброю також відібрали у місцевих мешканців й повстанців повітів Київського губернаторства. Всю відібрану зброю було відправлено до київського Арсеналу.

Урядники повітів повинні були доповідати Київському губернатору про зібрання бунтівників, якщо такі існували. З розвідувальними цілями до міста Таращі поїхав урядник Сквирського повіту. Згодом він доповідав, що біля селища Стадниці виявив декілька тисяч поляків, які були вдягнені у звичайні кожухи, свити, шинелі, куртки й були озброєні піками, шаблями, а деякі з них кинджалами й рушницями.

До повсталих у Волинській та Подільській губерній приєдналися учні та викладачі таких польських навчальних закладів, як Барська базиліанська школа, Вінницька гімназія, Почаївське училище, Медзерлійська гімназія.

Повстання, які відбулися на Волині, Поділлі й Київщині з початку квіт­ня й до середини червня 1831 р. закінчилися поразкою. Листопадове повста­ння зазнало поразки після капітуляції Варшави 8 вересня (27 серпня) 1831 р.

Серед білих сторінок повстання є те, що безпосередньо пов’язує його географією і самих учасників події з Києвом та Київською фортецею зокре­ма. Варто зазначити, що саме в цей час здійснюються роботи щодо приве­дення фортифікаційних споруд Київської фортеці до стану бойо­вої готовності. Що включало в себе обстеження території з метою оцінки й подальшого плану виконання будівельних та військово-інженерних робіт, оскільки ні Васильківського, ні Госпітального укріплень ще не було.

Генерал-майор Арнольді призначався тимча­совим військовим комендантом фортеці. Київський військовий генерал наказав генерал-майору Арнольді письмово доповідати йому про проведені роботи з озброєння фортеці через кожні три доби.

У фортеці було проведено такі роботи: у Павлівському бастіоні на головному валу були прорізані амбразури. На Рождественському бастіоні виправили фас головного валу, який обвалився. В інших бастіонах теж були прорізані амбразури та обкладені дерном, на валах були встановлені гармати та приведені до бойової готовності.

Із закінченням бойових дій згідно наказу фельдмаршала 1-ої армії генерала фон Сакена було негайно знято з валів і зовнішніх укріплень Київської фортеці гармати, зарядні ящики й здані до Арсеналу, а заряди - в лабораторію. Пізніше був отриманий новий наказ, в якому наголошувалось на тому, щоб залишити гармати тільки на двох бастіонах біля Київських воріт для урочистих салютів у 101 постріл до 24 жовтня 1831 р.

Після поразки повстання царизм влаштував розправу над його учасниками. На підставі наказу царя від 6 травня 1831 р. розпорядженням головнокомандуючого 1-ої армії від 20 травня було створено Київську губернську комісію щодо розгляду справ учасників польського повстання 1830-1831 рр., яка знаходилася при Ордонанз-гаузі. До Києва почали прибувати полонені.

Перед комендантом фортеці постало питання де в Києві розміщати полонених? Було вирішено, що їх розміщатимуть у спорудах Київської фортеці. 10 листопада із Житомира прибуло понад  421 полонених  нижніх чинів, які були розміщені в Лаврському готелі (в якому не можна було розмістити й 100 осіб). Проте полонених було занадто багато, і для того, щоб їх усіх розмістити в Києві було вирішено відремонтувати двоповерховий будинок на Подолі, в якому можна розмістити до 250 військовополонених осіб.  

Серед полонених, які прибули до Києва були посесори, писарі, ксьон­дзи, їм оплачували по 25 коп. на добу, а нижнім чинам - 5 коп. Гроші на це повинні були надходити від Київської казенної палати.

Основною причиною поразки повстання стало те, що шляхта, яка відігравала в ньому керівну роль, не зуміла перетворити боротьбу з царизмом у народну війну. Після розгрому польського повстання 1830-1831  рр. царський уряд ужив рішучих заходів, для того, щоб обмежити вплив поляків на суспільно-політичне життя краю. Польська шляхта стала основним об’єктом репресій. Уряд вдався до декласації, тобто позбавлення шляхтичів їхніх станових прав й привілеїв. У польських поміщиків, які були причетні до повстання, були відібрані маєтки. Протягом 1832 -1850 років понад 340 тисяч безземельних шляхтичів Правобережної України було виключено з родословних книг і перетворено в селян.

Влада закрила Бердичівський філіал польського банку. Після закриття  Кременецького  ліцею та Віленського університету на їхній базі в 1834 році був відкритий Київський університет. Всього було закрито 245 учбових закладів, закрито біля 100 католицьких монастирів та приходів, а 130 тисяч уніатів Правобережжя переведені у православ’я. Діловодство і вся система освіти реорганізована з польської на російську мову. Царський уряд вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання,  запровадив воєнний стан.

4 жовтня 1834 року імператор Микола І підписав указ про те, що особи визнані учасниками польського повстання, які втекли й переховуються за кордоном, оголошуються вигнанцями. Польське населення з обуренням сприймало наступ російської влади на його позиції. Воно продовжувало жити визвольними ідеями, що були одними з провідних у тодішньому суспільно-політичному житті.

Валентина Тимошенко
(с.н.с. Національного історико-архітектурниого  музею «Київська фортеця»)

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України