Ми познайомилися недавно – під час церемонії нагородження, яку проводила фундація «Лицар доброї волі». Нагороджували переважно волонтерів, пан Олівер був одним із них. А водночас він був єдиним іноземцем, який удостоївся відзнаки за свої добрі справи.
Пан Олівер Сміт громадянин Польщі. З перших днів російської агресії допомагає Україні. Навіть створив для цього гуманітарну організацію «Фонд розвитку України», в якій є головою Ради. Можливо, й зараз пан Олівер в Україні. Позавчора він написав мені, що повертається сюди з черговим транспортом бронежилетів і касок по лінії Бахмут – Краматорськ.
А ще, дізнавшись, що я перекладаю художню літературу, пан Олівер сказав, що сам пише вірші і попросив дозволу прислати мені вірш, присвячений пам’яті українського воїна, який загинув кілька місяців тому. Пан Олівер написав цей вірш для його матері як епітафію на могилі героя, а в листі до мене просто зазначив: «Він був хорошою людиною, патріотом, сином, братом і батьком… просто – хорошою людиною».
Ось цей вірш пана Олівера Сміта в моєму перекладі:
Померла людина гарна,
й зайшлися плачéм деревця,
і вітер волає марно,
і ниє зболіле серце.
Все темні вдягає шати,
і мовкнуть птахи у вітті,
бо весело щебетати
не можуть цієї миті…
Поринули всі в мовчання:
це шана йому остання…
Хоч час не спинити, всюди –
усе життя, повсякчасно –
він духом із нами буде
і в пам’яті, що не згасне.
Я переклав вірш пана Олівера, але ще не надіслав йому переклад, бо хочу надіслати публікацію. А ще хочу, щоб українці запам’ятали це ім’я – Олівер Сміт і знали, що мають у Польщі щирого друга.
Gdy dobry człowiek odchodzi
wierzby płaczą na wietrze,
wiatr w konarach zawodzi,
spróchniałe kołacze serce…
Na dworze robi się szaro
ptaki milkną na drzewach
kulą się smutne, nie gwarzą,
żaden z nich nie zaśpiewa…
Wszyscy w ciszy przystają
bez słów szacunek oddając…
chociaż czas biegnie dalej
duchem jest z nami wszędzie,
dlatego przez życie całe
pamięć o nim trwać będzie…
