Радіопередача Ю.Л.Булаховської була в серії передач Станіслава Шевченка (відомого українського поета, перекладача та радіоведучого «Дорогою назустріч») – на тему «Павло Григорович Тичина і польська література», - радіопередачею особливою. І справа в тому, що Булаховська добре знала Тичину особисто ще з її дитячих евакуаційних років в Уфі, де дві дівчинки – вона і Михайлина Коцюбинська – були його улюбленицями, і він сподівався, що обидві вони колись прославлять українську культуру, бо обдаровані та патріотично настроєні. Частково це здійснилося.
Що стосується Тичини як літературної постаті, то вона виняткова навіть у блискучій українській літературі 20-го століття ( поезія М.Рильського і М.Бажана; проза Ю.Яновського; драматургія І.Кочерги тощо). До речі, поети з «хрестоматійної» трійці: Тичина, Рильський і Бажан – вважали (тобто, Рильський і Бажан ) Тичину безперечно першим.
Що стосується польської літератури, то ще 1922 року Ярослав Івашкевич – згодом дуже відомий польський літератор – назвав Тичину в гурті «Скамандр» поетом геніальним.
Поезію Тичини знав багато хто з польських відомих поетів його доби. Її перекладали: Анатоль Стерн; Юліан Пшибось; Тадеуш Голлендер, але ці переклади, на жаль, загинули у Львові 1941-го року. Частина потім була опублікована у виданні Є. Плесняровича і Ф. Неуважного.
Перекладачів цікавила, головним чином, громадянська лірика Тичини, а не пейзажно-лірична.
Творчість Тичини типологічно (тобто паралельно-незалежно) можна, при всій його українській своєрідності і безперечній фольклорності, порівняти з багатьма видатними митцями Польщі. Пейзажну лірику – із творчістю Болеслава Лесьмяна, який жив ряд років у Києві, описував зелень саме київських садків, зокрема Університетського Ботанічного саду, вживаючи навіть таку образність:
«Цілував ти дівчатко, а хто його тіло розтрояндив устами, щоб тебе захотіло? Ти тополям на стежку тінь класти дозволив, тільки хто ж їх до неба отак розтополив?» (переклад В.Коптілова).
Можна говорити про спільність кольорової гами у Тичини і деяких польських видатних майстрів слова. Булаховська мала на увазі, наприклад, образ закатного сонця у Тичини: «Там тополі, у полі, на волі. Хтось на Заході жертву приніс»…, або образ закатного сонця у вірші Тичини «Вулиця Кузнечна»: «Охляло сонце. На будинках горить гарячий фіолет. Останній промінь, як стилет, поранив клен на осінь…» і вірш відомого польського митця – Леопольда Стаффа: «Над передвечірнього міста загравою піднімається диму заслона. Сонце йому дограє – величезне, криваве і зле, як серце фараона».
Ще більше підстав говорити про спільність музичної основи в поезії Тичини і польських митців.
Як відомо, Тичина був дуже схильний до музики: у молоді роки брав навіть участь у музичних виступах. Це дуже відчутно в його поетичних творах: не випадково багато його віршів мають назви «пісні». Крім того, в нього є чимало віршів, безпосередньо присвячених українським співакам.
Щодо польських авторів – у тих музична гама теж широко представлена. Це, скажімо, поема Константи-Ільдефонса Галчинського «Ніобея», де окремі частини написані свідомо за законами музичних симфоній.
У видатного польського поета Юліана Тувіма є і «романсний вірш» «Valse triste» або центральна частина його поеми «Квіти Польщі» під музичною назвою «Grande Valse Brillante».
Найвиразнішим «музичним» твором Тичини у стилі реквієма Верді є поема «Похорон друга», написана 1941-го року: «Чому ті сурми плакали, чому тарілки дзвякали, а барабан, мов в груди бив, - хто вік свій відробив?».
У поезії Тичини, правда, є і чимало «бадьорих рядків», навіть свідомо «епатуючого змісту» - із сатиричним ухилом: «Хай туча тучиться, ще й блискає, на заході докупи хмари зближує» ( «В космічному оркестрі»).
Взагалі Булаховська вважає найбільш типологічно близькими - постаті Тичини і Юліана Тувіма. Чому? Тому що саме в їхній творчості є органічне поєднання новітнього авангардизму (не випадково Тувім називав себе «першим у Польщі футуристом») і, разом з тим, дуже позитивне, навіть схвильоване, ставлення до традицій; тонкий ліризм у їхній пейзажній і інтимній ліриці. А от «словесні викрутаси», навіть несподівані назви віршів властиві обом поетам: «Сонячні кларнети» Тичини і «Socrates Tańczący» ( «Танцюючий Сократ») у Тувіма, тобто «виклик» «високій лише поезії»: «Все він звідав; все він взяв, вгору видерсь на останці. Він – з премудрих, він – з обранців. Ледар – кудла, як у пса, знає танці, знає танці – Гопса, гопса, гопса-са» ( переклад Є. Дроб'язка).
На кінець своєї передачі Булаховська розповіла про свою останню зустріч з Тичиною (вже тяжко хворим) у нього вдома. Він просив її дещо дороге для неї згадати в зв'язку з ним. Вона говорила про його прекрасні малюнки в Уфі: замальовки міста, річки Білої і… красивий килим біля його ліжка, розмальований ним спеціально в стилі українських писанок.
Щодо польської літератури, то процитувала напам'ять «українізований» і «фольклоризований» переклад Тичини ліричного вірша Адама Міцкевича «До Марилі»:
Як було радів я , як тебе зустріну!
Як тебе кохав я , миле чорнобрів'я -
… Частку мого серця при тобі лишив я…
… А вночі, як блискавка зашипить зміясто,
А в саду ще груша од вітрів заб'ється,
Пугач враз застогне; дощ закрапа часто,
Скажеш: «Це ж душа його знов до мене рветься».
Попросив Тичина Булаховську прочитати йому напам'ять і щось із творів Тувіма (бо саме цього поета добре знали і поважали в родині Булаховських). Л.А. Булаховський ще до війни читав у Харківському університеті спецкурси: про поезію Адама Міцкевича, Юліуша Словацького і Юліана Тувіма. А першою друкованою монографією співрозмовниці Тичини була «Поезія Юліана Тувіма». Булаховська й прочитала напам'ять декілька рядків з іронічної і, разом з тим, трагічної поеми польського поета «Piotr Płaksin»:
Na stacji Chandra Unyńska
Gdzieś w mordobijskim powiecie,
Telegrafista Piotr Płaksin
Nie umiał grać na klarnecie.
Zdarzenie błahe na pozór,
Niewarte aż poematu,
Lecz w konsekwencjach się stało
Główną przyczyną dramatu.
Ведучій Радіо – С. Шевченко спитав Булаховську: чи бачить вона ще щось спільне в творчості Павла Тичини і Юліана Тувіма? І вона сказала, що, на її думку, - це афористичність багатьох назв окремих віршів, поетичних збірок і навіть окремих рядків: у Тичини, скажімо, «Сонячні кларнети»; «час розмаю», «поле осмутніле»; «Вітер з України»; «Чуття єдиної родини», а у Тувіма: «Ярмарок рим»; «Циганська біблія»; «Палаюча сутність»; «Вірші криваві»; «Далекий тигр»; «Чигання на Бога».
Єжи Спиридович
