Dziś: środa,
16 czerwca 2021 roku.
Pismo społeczne, ekonomiczne i literackie
Archiwum 2014
Kto ty jesteś?
Українські Сулими… Хто вони?

Зміст книги Людмили Сулими «Сулими:спадщина предків» дозволяє зазирнути на багато століть до нашого часу і по-новому переосмислити основні воєнні події Центральної та Східної Європи через призму прадавнього європейського роду герба Sulima. Тема книги сьогодні надто актуальна не тільки для українців. Бідність історії України, обмеженої лише козацькими подвигами, заважає розкрити прихований потенціал минулих поколінь і правильно себе ідентифікувати.

Чи готові українці сприйняти справжню історію, без прикрас, без вигадок, на прикладі докладного, наукового дослідження лише одного значущого, але забутого роду? А скільки таких родів поринули у пітьму історії чи зникли назавжди з її обріїв? І ця проблема існує не тільки в Україні.

Сучасний швидкісний темп життя відкинув геть надбання минулого. Але без опрацювання минулого у нас не буде майбутнього. Якщо у народу нема історії (нехай, навіть з гірким присмаком), то нема і самого народу. Такий народ приречений на асиміляцію, бо вижити може лише найсильніший.

В історичних джерелах Сулими вперше згадуються на землях Сілезїї, коли лицарі з німецьких земель герба Sulima в кінці X століття прибули на воєнну службу до польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого.

Певно «найперші» Сулими були військовими найманцями (ландкнехтами), яких польські князі і королі запрошували для несення служби. На родовому гербі навічно закарбувалися сілезькі орли. Сулими брали участь в усіх важливих битвах Середньовіччя і були вельми досконалими у воєнних виправах. У Грюнвальдській битві 1410 року, впевнено прокладаючи собі дорогу мечем, лицар королівського двору Завіша Чорний герба Sulima, зустрівшись віч-на-віч з комтуром Арнольдом фон Баденом, здолав його. В хроніках описані подвиги його 4 синів: Мартіна, Станіслава, Завіші і Яна. Рід дав могутнє коріння і силу багатьом поколінням на території Польщі, а з XVI ст. його нащадки оселилися на українських та російських землях.

Основоположником української гілки роду став Іван (Ян, Іоанніс) Михайлович Сулима, бориспільський намісник Переяславського староства, управитель маєтностей великого коронного гетьмана і великого канцлера Речі Посполитої Станіслава Жолкевського.

Івана Сулиму обирали гетьманом Війська Запорізького його королівської милості Сигізмунда ІІІ Вази (у 1628 та 1635 роках). Особливо він відзначився у морських походах запорожців на Крим. За видатні заслуги в боротьбі з турецькою агресією папа Павло V подарував Івану Сулимі титул римського князя і  нагородив золотим медальйоном.

Після повернення з чергового походу стараннями гетьмана в 1629 році в с. Сулимінці (з 1756 року – Сулимівка) збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка збереглася до наших днів. З донськими козаками він штурмував фортецю Азов і разом запорожцями захопив неприступну польську фортецю Кодак, що перетинала шлях на Запоріжжя. На вимогу турецького султана його стратили на площі Варшави в 1635 році. Але його подвиги і лицарська слава стали його безсмертям. Останки славного гетьмана прийняла земля його предків в крихітному містечку Стєвки Живицького повіту в Сілезії.

Його сини Северин, Степан та Федір служили під хоругвами гетьмана Богдана Хмельницького, який намагався створити Велике князівство Руське у федеральному складі Речі Посполитої. Після смерті Б. Хмельницького, брати Сулими підтримували гетьмана І. Виговського та його Гадяцьку угоду про Україну з назвою «Велике князівство Руське» у федерації рівноправних держав Речі Посполитої і це коштувало їм життя: Северина під час сутички застрелили з важкої рушниці в Переяславі, а Степана зарубали в Германівці (тепер Обухівський р-н) під час читання Гадяцької угоди. Обох старших братів поховають поряд з батьком у Стєвках.

Після їх загибелі наймолодший Федір (Теодор) разом з І. Виговським перейшов до поляків. Проте після того як Україну поділи дві держави навпіл, Федір повернувся на дідизні землі на Бориспільщину. Федір Іванович Сулима, значний військовий товариш, перший з роду Сулимів похований під  порогом Покровської церкви, біля західних дверей, згідно його дивного заповіту, щоб кожний, хто входитиме до церкви міг попирати ногами його прах.

У вирі бурхливих політичних подій на історичній арені з’являлися інші нащадки роду Сулимів, онуки гетьмана Івана Сулими. Теодор Сулима та Петро Іванович Сулима гетьмани Ханської України під протекторатом Османської імперії (1683–1783 рр.).

Петро Іванович, він же Петрик Іваненко, автор знаменитих «Універсалів», укладених з Кримським ханством про незалежність України. Іван Федорович Сулима – генеральний хорунжий в уряді гетьманів І. Самойловича, І. Мазепи І. Скоропадського. Учасник Чигиринських, Кримських, Азовсько-Дніпровських, Прутського походів та Північної війни. Наказний переяславський полковник. Герой Полтавської битви. Наказний гетьман в Царицинському та Ладозькому походах.

В безглуздих війнах віддали своє молоде життя його сини: Федір Іванович, бунчуковий товариш, в Сулацькому поході у 1726 році; Самійло Іванович, бунчуковий товариш, помер від поранень у 1728 році; Іван Іванович, бунчуковий товариш, загинув у 1733 році в Польському поході; Степан Іванович, бунчуковий товариш, загинув у 1739 році в Очаківському поході.

Семен Іванович Сулима – бунчуковий товариш уряду гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола. В російсько-турецькій війні (1735–1739 рр.) очолював полк в Карасубазарському поході і штурмував фортецю Очаків. За героїзм, виявлений в Хотинському поході  отримав уряд переяславського полковника.

З того часу він 27 років міцно тримав в руці полковницький пернач. На замовлення переяславського полковника Семена Сулими відомі художники витворили іконостас Покровської церкви в с. Сулимівка (збудованої стараннями його прадіда). Храмова ікона на честь Покрови Пресвятої Богородиці – безцінний культовий скарб роду, на ній зображено рід Сулимів. Яким Семенович Сулима – генерал-майор, генеральний суддя Малоросії. Учасник битви під Аустерліцем. Кавалер ордена св. Анни І класу. Його син – Яким Якимович Сулима, відомий меценат, засновник у 1834 році Сулимівського благодійного закладу у Києві на вул. Лютеранській, 16.

Микола Семенович Сулима – військовий і державний діяч. Учасник битви під Аустерліцем. Командир мушкетерського полку, учасник походів в Священну Римську імперію, Галіцію, Сілезію, Австрію. Учасник битв з французькою армією під Вітебськом, Красним. Кавалер ордена св. Георгія ІІІ класу.

За виявлений героїзм у Бородінській битві отримав звання генерал-майора. Учасник російсько-турецької війни у битвах під Сілістрією, Шумлою, Кульчею, Андріанополем. Генерал-губернатор Східного та Західного Сибіру. Член Воєнної ради Російської імперії. Сини та внуки Миколи Семеновича залишилися вірними родовим традиціям і після закінчення імператорського Пажеського корпусу стали офіцерами військ Російської імперії та незмінними учасниками воєнних походів.

Ця книга — новий погляд на історію Європи і місце в ній України, як держави, через призму одного прадавнього роду, нащадки якого пам’ятають своїх предків.

Підготував Роман СЛЕПЕНЧУК

Передплатити „Dziennik Kijowski” можна протягом року в усіх відділеннях зв’язку України