Нещодавно в Києві вийшла друком книга Романа Коваля «Сто облич самостійної України». Це збірка статей про українців, які боролися за незалежність своєї Батьківщини. В розділі «Друзі України» автор подає інформацію про людей інших національностей.
Перший тут – комендант Армії Крайової на Грубешівщині та у Володимир-Волинській окрузі Мар’ян Голембієвський, який воював проти Української повстанської армії. Він розповідав про Другу світову війну:
«Маємо багато доказів того, що все робилося аби не було порозуміння між поляками та українцями. Особливо старалися совєти. Вони чимало доклали зусиль, щоб налаштувати українців проти поляків, а поляків проти українців. Німці теж хотіли,щоб поляки та українці перебили одне одного. Німецький губернатор Франк під час обговорення польсько-українських стосунків у Кракові на засіданні свого уряду сказав: „ми повинні зробити все, щоб ці два народи не жили в дружбі, бо це було б нещастям для Німеччини”.
М.Голембієвський стверджував, що були приклади співпраці поляків і українців: «Українці – не як організація, а як громадяни – давали інформацію про плани німців. Були такі села, в яких українці і поляки створили спільну самооборону. Наприклад, у районі Казимирівки і Тешовець та в Грубешівському районі. Між поляками і українцями не було постійної конфронтації. Зрозуміло, що польська й українська громадськість не монолітна у поглядах на українсько-польські взаємини, але постійне прагнення до співпраці, до якогось порозуміння було. Ми не можемо постійно конфронтувати між собою. Коли більшовики прийшли зі Сходу на Люблінщину (Любешів, Томашів, Холм і так далі), то я скликав нараду під Дубенкою. Були виготовлені листівки до українців, у яких говорилося, що наші народи вічно житимуть поруч. І тому замість боротьби потрібно шукати порозуміння. І простягаємо тепер українцям руку».
У травні 1945 року відбулися переговори з українцями. Вони велися польською мовою. Польська сторона зобов’язалася надавати УПА допомогу харчами, розселенням і медичною опікою. Українська сторона зобов’язалася передавати в розпорядження АК дані, зібрані своєю розвідкою та обіцяла в разі потреби брати участь у збройних діях, які вестимуть поляки. Декларація була виголошена усно.
Був випадок, коли поляки спільно з підрозділом УПА атакували Грубешів. Було звільнено півсотні полонених воїнів Армії Крайової, яких мали стратити енкаведисти.
Спільні дії поляків і українців були в таких населених пунктах, як Біла-Підляська, Влодава, Грубешів, Томашів, Ярослав, Перемишль. Ці контакти тривали щонайменше до 1948 року.
Мар’ян Голембієвський зазначав: «Не може бути жодної перешкоди, яка б могла заборонити нашим народам дружити. Свідома частина польського суспільства розуміє, що без польсько-української співпраці наші народи не стануть вільними. Я вважаю, що не слід розраховувати на протекцію Америки, Великобританії чи якоїсь іншої держави. Єдиний вихід – це найтісніший контакт українського і польського народів у господарській, військовій, політичній та інших сферах».
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
