Рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. польські землі було поділено між Австрією, Пруссією та Росією. На території колишнього герцогства Варшавського, яке ввійшло до складу Росії було створено Королівство Польське. Імператором Олександром І було надано Польщі конституцію. Вона отримала можливість мати свій виборчий сейм, власну армію. Уряд Польщі очолив царський намісник – Великий князь Костянтин.
На початку двадцятих років у Польщі почали створюватись таємні товариства. 15 грудня 1828 р. П. Висоцький організував у Варшавській школі підхорунжих таємну організацію «Товариство підхорунжих», зібравши на своїй квартирі декількох молодих людей зі школи підпрапорщиків, розповідаючи їм про політичне життя в Європі, закликав їх до перевороту. Революції 1830 рр. у Франції та Бельгії прискорили революційний вибух у Королівстві Польському. Безпосереднім поштовхом до повстання стала інформація про те, що Микола І вирішив відправити польські війська на придушення революції у Франції. У подальшому було вирішено розпочати повстання 17 листопада 1830 р. Згідно цього плану вони повинні були заарештувати цесаревича, заволодівши Арсеналом, роздати людям зброю для захисту. Водночас у цeй період вперше з’явилось звернення до всіх гноблених Російською імперією народів під гаслом «За нашу і Вашу свободу».
11 листопада 1830 р. о 6 годині вечора початком повстання став підпал пивоварні на вулиці Шульця. Вночі 29 листопада 1830 р. члени організації підхорунжих напали на Бельведер - палац Великого князя Костянтина Павловича, що й стало сигналом для повстання у Варшаві. 12 грудня 1830 р. російський імператор звернувся до польських повстанців з вимогою припинити свавілля, звільнивши російських підданих, а зброю віддати на зберігання жандармам чи варті міста, в якому повстанці перебували, або знищити самостійно.
3 січня 1831 р. польський сейм оголосив про закінчення царювання Миколи І й дому Романових у Польщі. Після цієї заяви у зверненні монарха до народу оголошується початок військових дій проти бунтівників. Повстання, що спалахнуло у Польщі закінчилося поразкою для поляків. На початку лютого 1831 р. значні сили царських військ (понад 115 тис.) чоловік вступили до Польщі для придушення повстання. Польська армія, чисельність якої не перевищувала 55 тис. чоловік чинила рішучий опір. У кінці травня вони зазнали поразки біля Остроленке, втративши понад 8 тис. чоловік. 6 вересня 1831 р. царські війська почали штурм Варшави, а 8 вересня - ввійшли до міста. Варшава капітулювала. З часом було придушено повстання й в інших регіонах Польщі. У Королівстві польському було встановлено владу царського самодержавства. Конституція 1815 р. була відмінена, а Сейм і польська армія були ліквідовані.
Про повстання у Королівстві Польському на Правобережжі стало відомо у грудні 1830 р. Таємні товариства почали виникати у Вінниці, Кам’янці-Подільському, Житомирі та в інших містах Київської, Волинської та Житомирської губерній. Повстання швидко поширювалося на колишніх польських територіях, що входили до складу Російської імперії.
11 квітня на Волинь рушив 5 тисячний корпус польських повстанців під керівництвом генерала Дверницького, але після виснажливих боїв під тиском російських військ повстанці змушені були відступити за межі австрійського кордону. Це стало сигналом й початком боротьби для польських повстанців, Правобережжя проти самодержавства.
На Київщині та Поділлі діяли загони під керівництвом генерала Колишка, учасника повстання Тадеуша Костюшко, а також поміщиків Собанських та інших. У Київській губернії майже всі повіти (крім Богуславського, Черкаського та Чигиринського) були охоплені повстанням. Спільно з поміщиками Правобережжя в революційних подіях на території Королівства Польського взяли участь й українські селяни. Ця солідарність з польськими повстанцями обумовлювалася спільністю мети в боротьбі проти царського самодержавства за соціальну й національну свободу. Підтримали повстання також римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, особливо – монахи. 11 липня 1831 р. департамент поліції отримав наказ від Імператора про те, що всі мідні й чавунні гармати, які перебували у власності римо-католицьких церков потрібно відібрати. Зброю також відібрали у місцевих мешканців й повстанців повітів Київського губернаторства. Всю відібрану зброю було відправлено до київського Арсеналу.
Урядники повітів повинні були доповідати Київському губернатору про зібрання бунтівників, якщо такі існували. З розвідувальними цілями до міста Таращі поїхав урядник Сквирського повіту. Згодом він доповідав, що біля селища Стадниці виявив декілька тисяч поляків, які були вдягнені у звичайні кожухи, свити, шинелі, куртки й були озброєні піками, шаблями, а деякі з них кинджалами й рушницями.
До повсталих у Волинській та Подільській губерній приєдналися учні та викладачі таких польських навчальних закладів, як Барська базиліанська школа, Вінницька гімназія, Почаївське училище, Медзерлійська гімназія.
Повстання, які відбулися на Волині, Поділлі й Київщині з початку квітня й до середини червня 1831 р. закінчилися поразкою. Листопадове повстання зазнало поразки після капітуляції Варшави 8 вересня (27 серпня) 1831 р.
Серед білих сторінок повстання є те, що безпосередньо пов’язує його географією і самих учасників події з Києвом та Київською фортецею зокрема. Варто зазначити, що саме в цей час здійснюються роботи щодо приведення фортифікаційних споруд Київської фортеці до стану бойової готовності. Що включало в себе обстеження території з метою оцінки й подальшого плану виконання будівельних та військово-інженерних робіт, оскільки ні Васильківського, ні Госпітального укріплень ще не було.
Генерал-майор Арнольді призначався тимчасовим військовим комендантом фортеці. Київський військовий генерал наказав генерал-майору Арнольді письмово доповідати йому про проведені роботи з озброєння фортеці через кожні три доби.
У фортеці було проведено такі роботи: у Павлівському бастіоні на головному валу були прорізані амбразури. На Рождественському бастіоні виправили фас головного валу, який обвалився. В інших бастіонах теж були прорізані амбразури та обкладені дерном, на валах були встановлені гармати та приведені до бойової готовності.
Із закінченням бойових дій згідно наказу фельдмаршала 1-ої армії генерала фон Сакена було негайно знято з валів і зовнішніх укріплень Київської фортеці гармати, зарядні ящики й здані до Арсеналу, а заряди - в лабораторію. Пізніше був отриманий новий наказ, в якому наголошувалось на тому, щоб залишити гармати тільки на двох бастіонах біля Київських воріт для урочистих салютів у 101 постріл до 24 жовтня 1831 р.
Після поразки повстання царизм влаштував розправу над його учасниками. На підставі наказу царя від 6 травня 1831 р. розпорядженням головнокомандуючого 1-ої армії від 20 травня було створено Київську губернську комісію щодо розгляду справ учасників польського повстання 1830-1831 рр., яка знаходилася при Ордонанз-гаузі. До Києва почали прибувати полонені.
Перед комендантом фортеці постало питання де в Києві розміщати полонених? Було вирішено, що їх розміщатимуть у спорудах Київської фортеці. 10 листопада із Житомира прибуло понад 421 полонених нижніх чинів, які були розміщені в Лаврському готелі (в якому не можна було розмістити й 100 осіб). Проте полонених було занадто багато, і для того, щоб їх усіх розмістити в Києві було вирішено відремонтувати двоповерховий будинок на Подолі, в якому можна розмістити до 250 військовополонених осіб.
Серед полонених, які прибули до Києва були посесори, писарі, ксьондзи, їм оплачували по 25 коп. на добу, а нижнім чинам - 5 коп. Гроші на це повинні були надходити від Київської казенної палати.
Основною причиною поразки повстання стало те, що шляхта, яка відігравала в ньому керівну роль, не зуміла перетворити боротьбу з царизмом у народну війну. Після розгрому польського повстання 1830-1831 рр. царський уряд ужив рішучих заходів, для того, щоб обмежити вплив поляків на суспільно-політичне життя краю. Польська шляхта стала основним об’єктом репресій. Уряд вдався до декласації, тобто позбавлення шляхтичів їхніх станових прав й привілеїв. У польських поміщиків, які були причетні до повстання, були відібрані маєтки. Протягом 1832 -1850 років понад 340 тисяч безземельних шляхтичів Правобережної України було виключено з родословних книг і перетворено в селян.
Влада закрила Бердичівський філіал польського банку. Після закриття Кременецького ліцею та Віленського університету на їхній базі в 1834 році був відкритий Київський університет. Всього було закрито 245 учбових закладів, закрито біля 100 католицьких монастирів та приходів, а 130 тисяч уніатів Правобережжя переведені у православ’я. Діловодство і вся система освіти реорганізована з польської на російську мову. Царський уряд вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання, запровадив воєнний стан.
4 жовтня 1834 року імператор Микола І підписав указ про те, що особи визнані учасниками польського повстання, які втекли й переховуються за кордоном, оголошуються вигнанцями. Польське населення з обуренням сприймало наступ російської влади на його позиції. Воно продовжувало жити визвольними ідеями, що були одними з провідних у тодішньому суспільно-політичному житті.
Валентина Тимошенко
(с.н.с. Національного історико-архітектурниого музею «Київська фортеця»)
