Найбільш важлива подія другої половини ХІХ ст. в історії становлення національно-визвольного руху поляків і українців − повстання в Королівстві Польському та на Правобережній Україні в 1863 році. Безпосередньою причиною вибуху повстання була спроба забрати на службу в російську армію патріотично налаштовану молодь Варшави. У ніч з 14 на 15 січня 1863 року росіяни спробували відловити рекрутів, але більшість з них поховались у лісах, озброїлись і організувалися у загони. У ніч з 22 на 23 січня 1863 року на заклик Центрального національного комітету польські повстанські загони напали на гарнізони царських військ. Почалася своєрідна партизанська війна, яка охопила всю Польщу. Однак чітка аграрна програма не була вироблена і його не підтримали маси селян. Воно охопило також Литву, частково Білорусію та Правобережну Україну. Повстання на Правобережній Україні почалося вночі з 26 на 27 квітня 1863 року під девізом: «За нашу і Вашу волю», але через ряд причин повстання було повністю придушено. Царський уряд жорстоко розправився з його учасниками. До 100 тисяч чоловік відправлено на довічне заслання в Сибір. З них, більше 3 тисяч повстанців було відправлено у Київську фортецю, де вони тимчасово розміщувалися до винесення їм вироку військово-польовим трибуналом.
В 1863-1864 рр. укріплення Києво-Печерської фортеці після спеціального переобладнання, згідно рапортів та розпоряджень Київського військового округу стали місцем ув’язнення учасників польського повстання. Роботи по пристосуванню капонірів Госпітального укріплення для утримання польських повстанців були розпочаті, як зазначено в «справі Київської інженерної команди» 30 березня 1863 року. Пристосування на перший випадок повинні були полягати у влаштуванні пересувних нар і в замуруванні залізних грат в амбразурах і отворах. Роботи повинні були проводитися якомога скоріше. Крім того була дана вказівка Косий капонір обладнати палісадом, у дворі зробити навіс з лавками для розміщення людей внутрішнього караулу, в кріпосних стінах закласти бійниці». Тоді ж було вирішено питання про кухню: їжа готувалася в центральному капонірі, вода приносилася з Північної напіввежі. Слід зазначити, що всі фортечні приміщення не мали побутових зручностей, опалення, вентиляції.
В капонірах Госпітального укріплення, призначених для польських повстанців на рухомих нарах було розміщено: 1-го – полігону - 110, 2 –го полігону – 220, у Косому – 220 чоловік. Слідчі комісії працювали аж до 1867 року.
Всі полонені польські повстанці указом царя спеціальними «Правилами про порядок покладання покарання на учасників польського повстання 1863 року» від 11 травня 1863 року були розподілені на 5 категорій, в залежності від ступеню їх провини.
Саме велике покарання повинні були нести керівники повстанських загонів, учасники центральних комітетів, українські і російські офіцери і солдати, які перейшли на сторону повстанців, а також люди, які взяли зброю в руки. Всі вони були віднесені до 1 категорії і підлягали військово-польовому суду. Для інших категорій повстанців «Правила» передбачали попередні розслідування військово-слідчої комісії. За вироком військово-польового суду сім керівників польських повстанських загонів були розстріляні на території Київської фортеці. У своїх спогадах в’язні згадують про ті умови в яких вони перебували, а саме: сморід, потворні санітарно-гігієнічні умови, холод, погану якість в’язничних страв, скупченість, брутальність офіцерів і солдатів охорони. В важких умовах вязниці діяла організація в’язнів, яка турбувалася про їх потреби, підтримувала в них бадьорість, намагалася врятувати від суду, влаштувати втечу, Завдяки цій організації вдалася втеча з башти №2 Антона Юревича – активного діяча Київського таємного товариства (в ніч з 23 на 24 лютого 1864 року).
Хворі і поранені учасники повстання знаходилися в Київському військовому шпиталі, де для них було виділено спеціальне приміщення. Багато повстанців не витримавши тяжких умов ув’язнення помирало не дочекавшись військово-польового суду. Не дивлячись на важкі умови утримання, неабияку роль відіграє творчість в’язнів: малювання, музикування, спільний спів або солоспів. Разом перебували росіяни, українці, поляки. Співали пісні російською, українською мовами. Вязню Августу Іванському передали флейту, яка стала втіхою для нього у в’язниці, в дорозі та на засланні. Цей інструмент на той час був ще мало розповсюджений, викликав загальне зацікавлення, не раз приходили офіцери послухати музику.
Чекання вирішення своєї долі, думки, які не дають спокою, повільно тягнуться години, тому єдиною втіхою для них являлася творчість. Під слідством у справі про польське визвольне повстання знаходився художник, який залишив серію малюнків. На одному з них показана камера в якій знаходилися повстанці. Невідштукатурені стіни, грубі дерев’яні нари, погане освітлення. Звертають увагу намальовані на стіні вугіллям малюнки, а саме розп’яття Ісуса Христа, Божої Матері з немовлям. Це пояснювалося особливою роллю релігійної символіки у польському національно-визвольному русі. Католицька церква була тим політичним ядром, де бурно обговорювалися плани відродження польської держави. Майже у всіх камерах, де перебували польські повстанці вони залишали аналогічні зображення. На інших малюнках можна побачити прогулянку в’язнів біля вежі №2 Васильківського укріплення та розстріл одного з учасників польського повстання. Після винесення вироку сім командирів повстанських загонів було розстріляно у рові Київської фортеці.
Конспіративну роботу проводив брат Стефана Бобровського, в’язня Київської фортеці штабс-капітан Казимир Бобровський, караульний офіцер Київської гауптвахти, який до 17 липня забезпечував зв’язок в’язнів з зовнішнім світом. Наглядач Прозоровської башти штабс-капітан Прокопенко займався доставкою листів у місто і назад. Під час обшуку у нього знайшли листування в’язнів. Відбувати покарання йому довелося там же. Листи в’язнів до рідних не можна читати без хвилювання. Ось декілька рядків з листа в’язня Косого капоніру Ромуальда Ольшанського до брата Казимира: «На этих днях решиться должна быть моя судьба и когда придет к тебе эта карточка, я вероятно буду уже в дороге на север, крепко убежден в этом и верю Богу… Твой брат Ро.». Сподівання на можливу заміну вироку не виправдалися. Ромуальд Ольшанський був розстріляний 17 січня 1864 року.
Малювання, спів, листування з рідними допомагало їм відволіктися від думок і вижити, сподіваючись на краще. В’язні Башти №2 Франц Пашковський, Юстиніан Косовський, Михайло Каменський та Альбін Савинський займалися виготовленням з бісеру та дерева хрестиків, які хотіли потім передати родичам на згадку. На деяких хрестиках було зображено польські герби. Зроблені речі були спаковані у п’яти коробах і начальство дозволило їх віддати родичам, але інструменти, якими вони користувалися, були відібрані і в подальшому було заборонено їх мати при собі. Використані п’ять крб. сріблом на матеріали були повернені в’язням з резолюцією «употребить эти деньги по надобности на содержание в крепости инсургентов».
Залишилися німі свідки тих подій: високі кріпосні стіни, капоніри, вежі, які багато чого чули, бачили, але не можуть нам розповісти про все, що відбувалося у ті далекі буремні роки. Відвідавши Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» Ви можете на власні очі побачити фортечні споруди, де відбували ув’язнення польські полонені. У Косому капонірі знаходиться експозиція присвячена польському національно-визвольному повстанню 1863 року. Зможете оглянути камеру, де відбували термін ув’язнення польські повстанці, яка була відтворена по малюнку одного з в’язнів, фото учасників, документи, медалі, військовий одяг та інше. На кріпосній стіні в сучасну пору установлено пам’ятний хрест, меморіальні дошки з іменами розстріляних командирів повстанських загонів на українській та польській мовах.
Тимошенко В.К.
(c.н.c. Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця»)
